Охолоджуюча рідина Антифризи

Автомобільні антифризи складаються, як правило, із суміші води (близько половини складу) і етиленгліколю (рідше   пропіленгліколю, який на відміну від етиленгліколю не токсичний, але коштує значно дорожче), а також пакету присадок, додають антифризу антикорозійні (інгібітори корозії), антикавитационные, антипінні і флуоресцентні (для полегшення пошуку течі) властивості. Цікаво, що чистий етиленгліколь має порівняно високу температуру замерзання (−12,3°С), проте в суміші з водою утворює так звану евтектики з температурою замерзання набагато нижче, ніж у складових суміші окремо, аж до −75°С (для суміші 25 % води і 75 % етиленгліколю). Як при більшому, так і при меншому вмісті води суміш буде мати більш високу температуру замерзання; на практиці температуру замерзання доводять до необхідної шляхом розбавлення суміші водою як більш дешевим компонентом, тому більшість товарних антифризів містять більше 25 % води (типово від 35 до 50 %). Так, суміш з вмістом води 35 % починає кристалізуватися приблизно при −65°С, а 50 %   за −40°C

Етиленгліколь, крім пониження температури замерзання, призводить до підвищення температури кипіння охолоджуючої рідини, що є додатковою перевагою при експлуатації автомобілів в теплу пору року. Також він володіє певними змащувальні властивості. Однак при цьому питома теплоємність этиленгликолевого антифризу значно нижче, ніж у води (на 15-20 %, залежно від конкретного складу), а в'язкість   в 2-3 рази вище, що обумовлює гіршу роботу в якості власне охолоджуючої рідини. Багато автомобілі старих випусків з системою охолодження, розрахованої на воду, в теплу пору року можуть перегріватися при використанні этиленгликолевых антифризів, оскільки в ті роки їх застосування вважалося допустимим лише в зимовий період, коли теплове навантаження на систему охолодження нижче, а в літній період використовувалася вода, на характеристики якої і розрахована система охолодження. Також багато антифризи (зокрема, всі этиленгликолевые) мають набагато більший коефіцієнт теплового розширення, ніж вода, що робить необхідним використання герметизованою системи охолодження з розширювальним бачком, службовцям для компенсації розширення теплоносія при нагріванні; на автомобілях старих випусків з системою охолодження без розширювального бачка «зайвий» антифриз при нагріванні буде просто викинутий через пароотводную трубку радіатора, а при охолодженні його рівень виявиться нижче нормального. В цілому, в місцевостях з теплим безморозным кліматом найбільш доцільно застосування в якості охолоджуючої рідини м'якою або дистильованої води з інгібітором корозії (в системах охолодження, допускають її використання).

Варто відзначити, що дуже часто товарний антифриз різних марок готується на основі концентратів одного і того ж великого транснаціонального виробника, наприклад компанії BASF, в результаті чого на ринку представлено дуже багато подібних за складом і властивостями продуктів під різними торговими найменуваннями, мають різний рівень ціни і якості.^[1]

Форми випуску[ред. | правити код]

Антифризи надходять у продаж як в готовому до роботи в системі охолодження вигляді, так і у формі концентрату, який споживачеві необхідно розбавити водою, бажано   дистильованою або деіонізованою. Використання концентрату антифризу значно спрощує логістику, оскільки обсяг транспортованого від виробництва до місця реалізації рідини зменшується приблизно удвічі, однак менше зручно для кінцевого користувача, а також створює можливість забруднення продукту в процесі розбавлення, що знижує його якості. Також випускаються рідини, призначені для продовження терміну служби антифризу (Coolant Extender), які являють собою концентрований розчин присадок в етиленгліколь, який при додаванні до що знаходиться в системі охолодження антифризу відновлює його властивості за рахунок заповнення втрати присадок і етиленгліколю в ході експлуатації, продовжуючи термін його служби на 1-2 роки (як правило, працюють тільки з антифризами тієї ж фірми-виробника; наприклад, в СРСР випускалася рідина «Отара», призначена для подовження ресурсу антифризу «Тосол-АМ40»).

Природний вигляд більшості антифризів   прозора безбарвна рідина (виняток становили деякі нині не випускаються антифризи з пакетом присадок на основі декстрину, самі по собі мали брудно-жовтий колір). Однак сучасні антифризи додають барвники, надають їм той чи інший колір, який не має відношення до їх експлуатаційним властивостям і є предметом домовленості виробника і споживача. Часто один і той же антифриз фарбують у різні кольори для різних споживачів (наприклад, поставляється на складальні конвеєри різних заводів — для швидкої ідентифікації партій). У багатьох випадках колір антифризу може змінюватися при експлуатації в залежності від збереження пакету присадок, що в цих випадках зміна кольору сигналізує про непридатність антифризу для подальшого використання (більш конкретна інформація повинна міститися в специфікації виробника; так, для антифризу марки «Тосол ОЖ-40» зміна кольору з початкового (до заливки) синього на синьо-зелений чи зелений не є браковочным ознакою, а лише говорить про те, що він якийсь час пропрацював в системі охолодження і перебуває в нормальному робочому стані; про непридатність антифризу даного типу до подальшої роботи говорить лише зміна його кольору на жовтий і, далі, знебарвлення).

Небезпеку для людини[ред. | правити код]

Всі охолоджуючі рідини на основі етиленгліколю дуже отруйні при прийомі всередину (летальна доза для чистого етиленгліколю   приблизно 2 мл/кг маси тіла для дорослого). При отруєнні гліколевий антифриз впливає на центральну нервову систему, викликаючи втрату координації, слабкість, блювоту. Перші симптоми отруєння етиленгліколем схожі з алкогольним отруєнням, однак через 20-30 хвилин вони змінюються втратою свідомості та судомами; при тяжкому отруєнні відсутності лікування смерть настає через 13-20 днів. Лікування аналогічно отруєння метанолом. Оскільки этиленгликолевые ОЖ солодкі на смак, найбільш схильні до ризику отруєння діти і домашні тварини. У США, наприклад, на території декількох штатів зобов'язали виробників додавати антифриз гіркі смакові добавки. Слід зазначити, що особливу небезпеку представляють також пари антифризу, наприклад   вступники в салон при наявності течі в радіаторі опалювальної установки або її крані і здатні викликати хронічне отруєння. При такому хронічному інгаляційному отруєнні спостерігається подразнення очей і верхніх дихальних шляхів, млявість, сонливість. Небезпеки для життя інгаляційне отруєння зазвичай не представляє, лікування   загальнозміцнююча терапія (вітаміни, глюкоза внутрішньовенно і т. п.).

Національні і корпоративні стандарти[ред. | правити код]

Різними виробниками автомобілів і іншої техніки, а також національними регулюючими органами встановлено безліч варіантів специфікацій для антифризів.

Широку популярність отримала, зокрема, специфікація TL 774, встановлена фірмою Volkswagen для антифризів, використовуваних для конвеєрної заливки в автомобілі цієї марки, а також їх технічного обслуговування. Згідно з нею антифризи поділяються на п'ять категорій   C, F, G, H і J (іноді також згадуються як G11, G12, G12+, G12++, G13   ці позначення, на відміну від наведених раніше використовуваних у внутрішній документації компанії, є більш «маркетинговими», зокрема, згадуються у спеціальних інструкціях до автомобілів). До кожної з категорій антифризів пред'являються специфічні вимоги щодо складу, кольору і характеристик, крім того, специфікація містить загальні вимоги до якості використовуваних у виробництві антифризів компонентів   води, етиленгліколю, гліцерину і т. д., а також   вказівки щодо методики проведення лабораторних досліджень зразків антифризів на відповідність даної специфікації.

Дана специфікація спочатку була призначена суто для внутрішнього використання компанією Volkswagen, але в Росії в силу історичних причин може використовуватися для маркування будь-яких антифризів, незалежно від їх відношення до продукції VW і наявності у них допуску цієї фірми, а її категорії (зазвичай у вигляді G11, G12 і так далі) можуть використовуватися як загальне «родове» назва всіх антифризів зі схожим складом (наприклад, G11 — для антифризів з неорганічними інгібіторами корозії; див. нижче).

Іншими виробниками автомобілів і іншої техніки використовуються свої специфікації для охолоджувальних рідин, наприклад, General Motors GM 1899-M і GM 6038-М, Ford WSS-M97B44-D, Komatsu KES 07.892, Hyundai-KIA MS591-08, Renault 41-01-001/-S Type D, Mercedes-Benz 325.3 і т. д.

Варто зазначити, що чинні нормативи корпоративних специфікацій для охолоджувальних рідин в більшості випадків є комерційною таємницею і у відкритих джерелах не публікуються (іноді відбуваються витоку застарілих версій корпоративних документів, наприклад специфікації VW TL 774 в редакції від серпня 2010 року) — перевірити антифриз на відповідність їм може лише сама фірма, яка встановила цю специфікацію, причому проведення таких аналізів на відповідність специфікації і видача за їх підсумками допуску буде є для неї одним з істотних джерел доходу. Отримання допуску будь-якого великого виробника автомобілів   тривала, складна і дорога процедура, повністю оплачувана виробником антифризу.

Поряд з цим діє цілий ряд національних стандартів у даній області   радянський і російський ГОСТ 28084-89, американські стандарти ASTM D 3306, ASTM D 4656 (для легкових автомобілів і легких вантажівок) ASTM D 4985, ASTM D 5345 (для важких умов експлуатації, тобто великовантажного транспорту), британський BS 6580, французький AFNOR NFR 15-601 та інші.

Антифризи на основі одноатомних спиртів, солей і гліцерину[ред. | правити код]

Перші антифризи з'явилися на початку XX століття і готувалися на основі метанолу (метилового спирту) або етанолу (етилового спирту) в суміші з водою. Отруйність метанолу і психоактивні властивості етанолу, низька температура кипіння (65-82 °C) і, як наслідок, висока випаровуваність одноатомних спиртів (що було великою проблемою в негерметизированных системах охолодження тих років, викликаючи необхідність постійного поповнення, до того ж пари спирту легко воспламенялись) та їх корозійний вплив на ряд металів і сплавів значно звужували можливості їх використання.^[2][3]

У той же період використовувалися також антифризи на основі гліцерину (температура кипіння 290 °C), які складалися з 60-70 % розчину гліцерину у воді. Вони були безпечні у використанні і не викликали корозії, але з-за високої в'язкості викликали проблеми з прокачиваемостью при низьких температурах; іноді їх розбавляли етиловим або метиловим спиртом з метою поліпшення плинності. Так, в СРСР в 1930-х роках використовувався антифриз, який складався з 42 % етанолу (денатурованого), 15 % гліцерину і води, який замерзав при −32°C^[2][3]

Антифриз на основі солі соляної кислоти   хлористого кальцію (у вигляді розчину 1,5 кг на 1 л води) — працював приблизно до −20°С, але вимагав від водія дуже уважно стежити за рівнем охолоджуючої рідини і контролювати її щільність ареометром, так як у відкритій системі охолодження вода википала, а залишився в розчині хлористий кальцій випадав в осад і закупорював трубочки радіатора.^[4]

Проте в цілому ці ранні антифризи не мали задовільними якостями і згодом були витіснені этиленгликолевыми антифризами, досі є найбільш поширеними.

Этиленгликолевые антифризи[ред. | правити код]

Властивість двоатомних спирту етиленгліколю запобігати пошкодженню двигуна в мороз було відомо дуже давно: навіть порівняно невелика кількість цієї речовини, доданий до води в системі охолодження, не давало їй утворити суцільний крижаний моноліт, разламывающий зсередини блок циліндрів і радіатор, замість чого вона замерзала у вигляді конгломерату дрібних льодяних кристаликів, що не володіють руйнівною дією. Починаючи ж з певної концентрації, суміш етиленгліколю з водою навіть в мороз залишалася рідкою і текучого, що дозволяло експлуатувати техніку в будь-яких кліматичних умовах без трудомісткої процедури зливання води з системи охолодження при постановці на стоянку і її заправки гарячою водою перед виїздом. Однак практичне впровадження гліколевих антифризів гальмувалося з-за високої ціни вихідної сировини.

Перший комерційний антифриз на основі етиленгліколю з'явився в 1926 році, а його масове застосування почалося незадовго до Другої світової війни, в першу чергу — для військової техніки. У СРСР в 1940-х роках використовувався этиленгликолевый антифриз (низкозамерзающая суміш) марки В-2 з температурою випадання кристалів −40 °C, містив 55 % етиленгліколю і 45 % води з добавкою декстрину в якості протикорозійного присадки, що надавала йому вигляду мутнуватою рідини жовтого кольору^[5]. Широко відома військово-транспортна операція «Антифриз», в ході якої в листопаді 1942 року було налагоджено постачання антифризом радянських військ на Сталінградському фронті.

Для двигунів тих років, в яких блок циліндрів виконувався як правило з чавуну, а радіатор   з латуні, цілком вистачало простої суміші етиленгліколю з водою, яка в таких умовах і при дотриманні терміну служби не володіла значним корозійним впливом, тим більше, що експлуатація на антифризі як правило була сезонною   на літо в систему охолодження заливалася вода. Правда, з часом з-за корозійної дії етиленгліколю могла руйнуватися паяння радіатора, виконана свинцево-олов'яним припоєм, однак радіатори латунні вимагали періодичного ремонту та під час експлуатації «на воді», так що це не становило значної проблеми; в деяких антифризах, наприклад радянському по ГОСТ 159—52, проблема корозійного руйнування паяння радіатора вирішувалася введенням до складу декстрину, захищав припій від корозії.

Між тим, після Другої світової війни в практику двигунобудування у все зростаючій мірі почали впроваджуватися легкі сплави. Так, у 1950-ті роки одержали широке поширення алюмінієві головки блоку, до початку 1960-х років на деяких моторах стали застосовуватися алюмінієві блоки циліндрів (ГАЗ, Skoda, BMW, General Motors, Chrysler, AMC, Jaguar і ін), почали використовуватися алюмінієві радіатори, більш легкі і дешеві у виробництві, ніж латунні.

При тривалій роботі етиленгліколю в системі охолодження відбувається окислення з утворенням ряду органічних кислот (переважно гліколевої, глиоксальной, мурашиної, щавлевої і оцтової), в результаті чого відбувається зсув кислотно-лужного балансу охолоджуючої рідини в бік підвищення кислотності і збільшення її хімічної агресивності, особливо — по відношенню до алюмінієвих сплавів (органічні кислоти розчиняють пасивуючий шар на поверхні алюмінію, що провокує його руйнування). Саме із-за цих властивостей антифризів тих років до середини 1960-х років довелося тимчасово відмовитися від використання алюмінієвих блоків двигунів американським фірмам General Motors, Chrysler і AMC — при недбалому ставленні до обслуговування автомобілів, характерного для США, тривала робота без заміни антифризу призводила до серйозного корозійного пошкодження таких двигунів і їх передчасного виходу з ладу. В СРСР у двигунах автомобілів ГАЗ, мали алюмінієвий блок циліндрів, використання этиленгликолевого антифризу по ГОСТ 159—52 рекомендувалося виключно у зимовий період, коли в цьому була нагальна потреба.

Для того, щоб уповільнити окислення етиленгліколю, нейтралізувати які утворюються при ньому кислоти і запобігти руйнування деталей двигуна, антифриз стали додавати інгібітори корозії, що підтримують його слабку лужну реакцію.

З неорганічними інгібіторами («традиційні»)[ред. | правити код]

Перше покоління этиленгликолевых антифризів з інгібіторів корозії містила у своєму складі неорганічні солі («лужні буфери»)   силікати, нітрити, нітрати, бораты, фосфати та інші або їх суміші в різних пропорціях. При роботі в системі охолодження вони утворюють на поверхні деталей двигуна шар відкладень, стійкий до дії етиленгліколю^{[джерело не вказано 520 днів]}. Термін їх служби невеликий і становить всього близько 2-3 років, причому значно скорочується при роботі двигуна з перегрівом, а при перевищенні температури 105°З неорганічні інгібітори починають швидко руйнуватися. Після закінчення терміну служби антифризу інгібітори корозії в його складі виробляються, захисний шар на поверхні деталей двигуна поступово зникає^{[джерело не вказано 520 днів]} і починається їх корозійне руйнування. Міжнародне позначення   IAT (Inorganic Acid Technology).

В даний час В даній категорії домінують силікатні антифризи, оскільки вони, зокрема, більш ефективні для захисту алюмінію, що широко застосовується в сучасних двигунах. Зміст нітритів, нітратів і боратів, а також іноді добавлявшихся в антифриз в якості допоміжних речовин амінів, прагнуть, навпаки, мінімізувати або навіть повністю виключити. В США і Японії популярні фосфатні інгібітори, використання яких намагаються, навпаки, уникати в Європі, оскільки європейська вода має велику жорсткість і при реакції з фосфатними сполуками може викликати появу відкладень на гарячих деталях двигуна, що погіршують тепловідвід.

В СРСР і згодом в СНД найбільше поширення отримали антифризи, часто об'єднуються під став прозивним назвою «Тосол» — спочатку це була марка боратно-нітритного антифризу, розробленого близько 1971 року в НИИОХТ, але в даний час виробниками може використовуватися будь-яка рецептура (навіть ГОСТ 28084-89 «Рідини охолоджуючі низкозамерзающие», на якому випускалися «Тосол ОЖ-40» і «Тосол ОЖ-65», не визначав конкретного складу пакету інгібіторів, а лише нормував його функціональні параметри, такі як корозійний вплив на різні метали і сплави). Яскраво-блакитний колір, характерний для продуктів даного типу (для ОР-65   червоний), обумовлений не об'єктивною необхідністю, а суто міркуваннями колірної диференціації технічних рідин різних типів, що полегшує пошук течі. В процесі експлуатації, як уже зазначалося вище, колір змінюється спочатку на зелений, а потім — на жовтий, після чого настає знебарвлення рідини з втратою нею робочих якостей (у оригінального «Тосола», сучасні продукти з такою назвою можуть мати інші властивості).^[3]

Поряд з «Тосолом», в продаж надходив також «звичайний» антифриз по ГОСТ 159—52 марок 40, 40М, 65 і 65М, що мав вигляд каламутній рідини жовтого або оранжевого кольору і призначений головним чином для експлуатації в двигунах вантажівок (застосування в системі охолодження легкового автомобіля вважалося вимушеною мірою, на яку йшли головним чином з-за дефіциту «Тосола»). При більш низькій, ніж у «Тосола», вартості, він мав найгірші експлуатаційні якості, зокрема — більш низьку температуру кипіння, і чинив шкідливий вплив на гумові деталі. В якості інгібіторів корозії в ньому використовувалися декстрин (запобігав руйнування свинцево-олов'яного припою в пайку радіатора, а також частково оберігав від корозії алюміній і мідь), динатрійфосфат (захищав чорні метали, мідь та латунь) і молібденовокислий натрій (в антифризах з буквою «М» у позначеннях, оберігав цинкові і хромові покриття на деталях системи охолодження). Крім того, в ньому, на відміну від «Тосола», були відсутні протипінні присадки, з-за чого його затоку в системи охолодження в конвеєрних умовах був утруднений (за використовувалася на Вазі італійської технології автомобілі відвантажувалися споживачеві повністю заправлені усіма технічними рідинами).^[3]

Також за ТУ 113-07-02-88 випускався этиленгликолевый антифриз марки «Олена» ОЖ-40 та ОЖ-65 яскраво-зеленого кольору, в основному призначений для використання у військовій техніці, включаючи літальні апарати і радіоелектронну апаратуру з рідинним охолодженням, іноді вступав і у вільний продаж. В постперебудовні роки він якийсь час активно просувався на ринку дзержинським «Капролактамом», але не витримав конкуренції з численними «клонами» «Тосола», хоча сам по собі бренд час від часу використовується деякими виробниками до цих пір.

Фірмою Volkswagen для силікатних антифризів встановлена специфікація VW TL 774-C / G11, що випускаються у відповідності з нею антифризи мають синьо-зелене забарвлення.

У США «традиційні» антифризи в основному фосфатні або фосфатно-силікатні, як правило зеленого кольору.

В азіатських країнах, особливо Японії, силікатні антифризи не використовуються, зате популярні склади на основі фосфатів.

З органічними інгібіторами (карбоксилатні)[ред. | правити код]

Этиленгликолевые антифризи з інгібіторами корозії на основі неорганічних солей цілком успішно використовувалися протягом трьох десятків років   з 1960-х по 1990-ті роки, поки починаючи з середини 1990-х років, зважаючи на посилення вимог до екологічності та економічності автотранспорту, не стали з'являтися двигуни з більш жорстким температурним режимом, в яких антифризи старих типів мали дуже низький термін служби через прискореного старіння та руйнування пакету інгібіторів корозії. Крім того, вдосконалення охолодження двигунів привело до зростання числа обертів насоса системи охолодження, внаслідок чого стала з'являтися проблема кавітації, руйнує крильчатку насоса.

Спеціально для нових моторів були створені так звані карбоксилатні антифризи, в яких використовуються інгібітори корозії на основі металевих солей органічних карбонових кислот (карбоксилатів). Починаючи з кінця 1990-х років провідні виробники автомобілів стали використовувати карбоксилатні антифризи для заповнення системи охолодження автомобілів на конвеєрі (наприклад, VW — з 1997 року, специфікація VW TL 774-D / G12). Як правило, вони маркуються яскраво-червоним барвником, рідше   бузково-фіолетовим (специфікація VW TL 774-F / G12+, використовуються цією фірмою з 2003 року). Міжнародне позначення   OAT (Organic Acid Technology).

Карбоксилатні інгібітори не утворюють захисного шару по всій поверхні системи, а адсорбуються лише в осередках виникнення корозії з утворенням захисних шарів товщиною не більше 0,1 мікрона^{[джерело не вказано 527 днів]}. Карбоксилатный антифриз має більший термін служби (більше 5 років) і краще захищає метали від корозії і кавітації. При цьому карбоксилатный антифриз володіє більш високою плинністю, що при найменшій негерметичності системи охолодження призводить до виникнення течі. Крім того, при заправці їм системи охолодження, в якій раніше працював антифриз з неорганічними інгібіторами, він спочатку розчиняє залишається на деталях двигуна захисний шар^{[джерело не вказано 520 днів]}, що призводить до нераціонального витрачання містяться в ньому сполук органічних кислот і значного скорочення терміну служби, а в окремих випадках може призводити до накопичення в системі охолодження дрібнодисперсної суміші, що різко знижує протипінні і противокавитационные властивості карбоксилатного антифризу.

З-за цього застосування карбоксилатных антифризів рекомендується головним чином в нових автомобілях, система охолодження яких спочатку з заводу була заправлена антифризом даного типу. Перехід з антифризу попереднього покоління на карбоксилатный вимагає ретельного промивання системи охолодження водою і повної заміни старих ущільнень і шлангів, що можуть спричинити витік охолоджуючої рідини. Змішування антифризів різних типів категорично не рекомендується.

Гібридні[ред. | правити код]

Містять у своєму складі як солі карбонових кислот, так і неорганічні солі   зазвичай силікати, нітрити або фосфати. Такі антифризи дешевше карбоксилатных, але і гірше їх за характеристиками (термін служби   3-5 років). Можуть маркуватися барвником будь-якого кольору — найчастіше використовується жовто-помаранчева гамма, але трапляються й інші варіанти, наприклад синювато-зелений колір, за прикладом гібридних антифризів фірми BASF або рожевий, як у гібридного антифризу Toyota SLLC. Міжнародне позначення   HOAT (Hybrid Organic Acid Technology) за Hybrid.

Lobrid («лобридные», «біполярна технологія»)[ред. | правити код]

Останнім на даний момент покоління антифризів на этиленгликолевой основі, містять у своєму складі органічні інгібітори корозії в поєднанні зі сполуками кремнію, що забезпечують додатковий захист від корозії алюмінієвих сплавів (тобто, фактично, теж є гібридними). Мають підвищену температуру кипіння (до 135° C), що дозволяє використовувати їх в найбільш теплонагруженных сучасних двигунах. Вважається, що термін служби таких антифризів може досягати 10 років або до 200 тис. км (тобто заводська заправка системи охолодження вважається «довічної», на весь термін служби автомобіля), однак багато експертів вважають це рекламним ходом виробників і рекомендують замінювати антифриз не рідше ніж раз на 5 років. Використовуються фірмою для VW конвеєрної заливки з 2008 року (специфікація VW TL 774-G / G12++). Зазвичай забарвлюються в яскраво-червоний або фіолетовий колір. Загальноприйнятого міжнародного найменування не мають, виробниками позначаються як Lobrid (Low hybrid) або SOAT (Silicon enhanced Organic Acid Technology).

Пропиленгликолевые антифризи[ред. | правити код]

Замість этиленгликолевой основи в них використовується менш отруйний (може викликати подразнення шкіри і слизових, але для життя не небезпечний) і більш екологічно чистий пропіленгліколь у поєднанні з пакетом органічних інгібіторів корозії. За своїми експлуатаційними якостями аналогічні етиленгліколевими останнього покоління. Зазвичай забарвлюються у жовтий або оранжевий колір.

Іноді помилково вказується, що фірмою для VW пропиленгилколевых антифризів введена специфікація VW TL 774-J / G13. Насправді це не відповідає дійсності, специфікація TL 774-J стосується этиленгликолевого антифризу з додаванням 20 % гліцерину.

Змішування антифризів різних типів[ред. | правити код]

У цілому, змішування антифризів різних типів і навіть одного типу різних марок слід уникати, оскільки взаємодія містяться в них присадок може призвести до істотного зниження характеристик або зменшення терміну служби рідини.^[2]

Деякі антифризи можуть бути принципово несумісні один з одним — так, VW/Audi категорично не рекомендує змішувати один з одним антифризи, що відповідають специфікаціям VW G11 і G12, в той час як антифризи специфікацій G11 і G12+, G12++ і G13 вважаються взаємно сумісними. Проте слід розуміти, що мова йде лише про можливість короткочасного змішування без виникнення негайних серйозних негативних наслідків   наприклад, при доливанні антифризу іншої марки у разі течі з системи охолодження при недоступності рекомендованого.

Так, за даними того ж VW, суміш антифризу специфікації G13 з антифризами G12+, G12 або G11 хоча формально і придатна для використання (тобто не завдає шкоди автомобілю), але не володіє достатніми антикорозійними властивостями і її використання не рекомендується^[6]. За даними тієї ж фірми, антифриз G12+ для автомобілів Porsche (N 052 774 F1) несумісний з антифризами для інших марок автомобілів концерну і не повинен використовуватися у них, так як містить інші протипінні добавки.

У рамках одного типу антифризи, допущені VW для використання в автомобілях цієї марки, можуть змішуватися без будь-яких обмежень і зниження характеристик (наприклад, G11 з G11, G12 c G12; не слід, однак, плутати наявність у конкретної марки антифризу допуску якогось виробника автомобілів і заява виробника антифризу про відповідно вимогам такого допуску). Точно так само вважається припустимим будь-яким чином змішувати антифризи одного типу, випущені різними виробниками на основі концентратів фірми BASF і мають офіційний дозвіл цієї фірми на право використання у своєму позначенні торгової марки Glysantіn, наприклад оригінальний Glysantіn G30 і його аналог Comma Xstream G30^[1].

За загальним для технічних рідин правилом, суміш антифризів різних категорій повинна розглядатися як аналогічна за властивостями антифризу, що має найбільш низьку категорію серед змішуються (тобто, наприклад, суміш антифризів, що відповідають специфікаціям G11, G12+ і G12++, повинна розглядатися як аналогічна антифризу нижчої серед них специфікації, тобто G11). Однак на практиці ніхто не поручиться за допустимість тривалої експлуатації автомобіля на одержаної в результаті суміші та її властивості в якості охолоджуючої рідини. Після такого вимушеного змішування антифризів різних типів і марок рекомендується при першій можливості замінити отриману суміш на чистий заводський антифриз.

Іноді як найбільш безпечного варіанта рекомендується при відсутності антифризу тієї ж марки долити в систему воду, бажано дистильовану, а потім — при першій можливості повністю змінити всю охолоджуючу рідину.^[2]

Зміна типу антифризу вимагає ретельного промивання всієї системи охолодження, причому існують різні рекомендації щодо процедури промивки, особливо чітко сформульовані для многолитражных двигунів вантажівок і важкої техніки. Так, по технічній документації фірми MAN промивка проводиться в два етапи   спочатку протягом 1-2 хвилин 60 % розчином концентрату нового антифризу, потім — його ж 10 % розчином, після чого в систему заливається робоча рідина — 50 % розчин концентрату. Компанія Caterpillar вимагає обов'язкової промивки системи при заміні антифризу, спочатку водою, потім фірмовим очисником систем охолодження, потім знову водою «на холодну», після цього   багаторазово водою з запуском і прогріванням двигуна до 50-60°С, аж до повного очищення системи, про що говорить сливаемая з неї абсолютно чиста вода; при особливо сильному забрудненні рекомендується зняття патрубків з очищенням їх вручну^[7]. Сервісний бюлетень № 3666132 компанії Cummins рекомендує промивання системи охолодження при виявленні в ній забруднень і зміні типу охолоджуючої рідини, при цьому двигун прогрівається до відкриття термостата, після чого охолоджуюча рідина зливається, система охолодження заповнюється спеціальним миючим засобом і очищається роботою на холостих обертах протягом 30 хвилин; після цього система промивається чистою водою, також при роботі двигуна на холостих обертах протягом 15 хвилин, крім того рекомендується вручну очистити патрубки від гелів і інших опадів^[8].

Характеристики автомобільних антифризів[ред. | правити код]

Этиленгликолевые ОЖ різних сортів відрізняються один від одного за великим рахунком тільки процентним співвідношенням між водою і етиленгліколем, що визначає температуру початку кристалізації, а також складом пакету присадок. Грає свою роль, однак, і якість сировини   зокрема, ступінь чистоти води (дистильована вода деіонізована, звичайна водопровідна та т. д.) і якість очищення етиленгліколю. У дешевих антифризах замість моноэтиленгликоля можуть використовуватися його сурогати   діетиленгліколь та інші полигликоли, які мають найгіршою хімічною стабільністю і з-за цього мають низький термін служби.

По російському ГОСТ нормуються (і повинні бути зазначені в паспорті продукту) наступні характеристики антифризу для систем охолодження автомобільних двигунів:

• Щільність при 20°С: щільність антифризу, взята в г/см³; у этиленгликолевых антифризів зазвичай трохи більше одиниці, причому більша щільність зазвичай говорить про кращих низькотемпературних характеристик суміші (щільність етиленгліколю вище, ніж у води — тобто в суміші з більшою щільністю більше етиленгліколю і менше води, а значить, і вона замерзає при більш низькій температурі). Так, антифриз з щільністю близько 1,065 г/см³ буде замерзати вже при −30°С, що достатньо для порівняно м'яких зим Західної Європи і США, для більш суворого клімату краще підходить продукт з щільністю в районі 1,075-1,080 г/см³, зберігає текучість до −40-45°С. На цьому ж принципі ґрунтується визначення придатності антифризу для експлуатації за допомогою денсиметра. Варто однак пам'ятати, що вищесказане стосується лише типових готових до застосування товарних антифризів, зазвичай містять від 35 до 50 % води. Вода і етиленгліколь ефективно працюють в якості антифризу лише спільно один з одним, відхилення складу суміші від оптимального в бік підвищення, так і зниження вмісту води призводить до підвищення температури її застигання. Так, безводний концентрат «Тосол-А» замерзав при температурі −21,5°С; його суміш з 20 % води   за −45°С; С 35 % води   за −65°С; з 50 % води — вже лише при −40°С. На практиці, природно, використовуються суміші з великим вмістом води, як дешевші, хоча тієї ж самої температури застигання, в принципі, можна досягти і підвищенням вмісту етиленгліколю.^[9]
• Температура початку кристалізації: температура антифризу, при якій в ньому починають утворюватися кристали льоду, що визначається пропорцією між водою і етиленгліколем в суміші; не слід плутати з температурою повного застигання. ГОСТом передбачено два варіанти: −40°С для рідини ОЖ-40 і −65°С для ОР-65, в продукції іноземних виробників може бути будь-якою. Варто зазначити, що фактична температура початку кристалізації конкретного антифризу може дещо відрізнятися від розрахункової (отриманої на основі пропорції між водою і етиленгліколем), так як, по-перше, на неї можуть надавати певний вплив самі присадки (у бік зниження), а по-друге   присадки можуть випускатися у вигляді розчину як у воді, так і в етиленгліколь, так що їх введення в антифриз трохи змінює співвідношення між цими компонентами і, відповідно, його низькотемпературні властивості (у будь-яку сторону).
• Лужність («резерв лужності», reserve alkalinity): визначається як кількість 0,100 н розчину соляної кислоти HCl (в см³), необхідну для додання зразком антифризу об'ємом 10 см³ водневого показника pH 5,5 (ASTM D1121   11); визначає кількість в антифризі лужних інгібіторів корозії («лужних буферів») і їх здатності нейтралізувати кислоти. Даний показник був актуальний для антифризів з неорганічними інгібіторами, для них було встановлено мінімальне значення лужності в 10 см³ (типово 10÷15); сучасні антифризи з органічними інгібіторами можуть взагалі не містити «лужних буферів» (боратів, фосфатів і т. п.), і їх лужність буде набагато нижче 10 одиниць, при як мінімум не найгірших захисних якостях, тому даний параметр не може використовуватися в даний час для визначення якості антифризу. Більшість стандартів взагалі виключили цей параметр, в інших він зберігається, але виключно для можливості ідентифікації типу антифризу за вмістом у ньому лужних інгібіторів.
• Піноутворюваність, включаючи обсяг піни через 5 хвилин (в см³) і стійкість піни (у секундах): при роботі антифризу герметизованою системі охолодження (як у всіх сучасних автомобілів) піна утворюватися не може з-за підвищеного тиску в контурі, тому даний параметр цікавий головним чином з точки зору заводської технології заливки антифризу фасувальну тару для відправки споживачеві, а також у рухаються по конвеєру автомобілі на автозаводі — чому утворення піни може сильно перешкоджати; зокрема, більш жорсткий, ніж у більшості інших стандартів і специфікацій, норматив по піноутворення у вітчизняному ГОСТ був пов'язаний з особливостями конвеєрної технології Волзького автозаводу, що використовувалася на момент його ухвалення в кінці 1980-х років.
• Водневий показник (рН), виміряний при 200°З   дозволяє судити про агресивність препарату до металів; звичайні значення близько 7,5-8 (за ГОСТ   в межах 7,5÷11,0), в процесі експлуатації зсувається в бік підвищення кислотності (зменшується); варто відзначити, що і надто високий pH не йде двигуну на користь — так, при pH 9,5 і більш починається руйнування алюмінію, тепер вже з-за впливу на нього лужного середовища — саме тому фактичне значення цього параметра у сучасних антифризів завжди нижче гранично допустимого за ГОСТ.
• Корозійна дія на метали: вимірюється кількістю прокорродировавшего металу в г/м² на добу, в тому числі для міді, латуні, алюмінію, сталі, чавуну та свинцево-олов'яного припою (використовується для складання і ремонту радіаторів); нормальне значення   порядку сотих часток грама. Найбільш важлива, однак, не споконвічна низька корозійна активність антифризу, а те, наскільки довго вона підтримується в процесі експлуатації.
• Набухання гуми в % — для звичайної, не маслобензостійкої гуми; як правило не перевищує 2-3 %.
• Температура кипіння, в градусах С при атмосферному тиску — для багатьох сучасних двигунів з більшою робочою температурою потрібно більш високе значення даного параметра; звичайні сучасні антифризи киплять приблизно за 110°С, а т. н. «лобридные» — до 135 °C. При наближенні до температури кипіння в системі охолодження починають виникати парові пробки, знижують ефективність її роботи і створюють небезпеку перегріву. Слід пам'ятати, що в системі охолодження антифризу знаходиться під тиском в 1,5-3 атм і за рахунок цього кипіти буде не при цій температурі, а при більш високій.
• Вміст механічних домішок, %   унормовано відсутність в антифризі визначається стандартними лабораторними методами кількості домішок.
• Колір — як вже зазначалося, може змінюватись в широких межах в залежності від побажань виробника і замовника антифризу; ГОСТом нормовані блакитний для ОР-40 і червоний для ОР-65.
• Змочуваність   описує взаємодію рідини з поверхнею іншої рідини або твердого тіла і визначає, наскільки просто рідина просочується через тріщини. Антифриз просочується через більш дрібні тріщини, ніж вода, і швидше.

Відповідність лінійки продуктів Glysantіn (BASF) і Arteco (Chevron + Total) з кодами схвалень від авто-виробників[ред. | правити код]

Стандарт Glysantіn Groupe[10]	Стандарт Arteco Groupe	Допуск Volkswagen	Допуск Ford	Допуск Peugeot / Citroen	Допуск Opel GM	Допуск Volvo	Дата випуску	Дата зняття з конвеєра а/м	Прим.
G05 / Glysantіn Protect[11]	-	-	Ford WSS-M 97851-A1	-	-	-	1994	2002	Hybrid
G30 / Glysantіn Alu Protect[12]	Havoline XLC	G12 (VW TL 774-D) G12+ (VW TL 774-F)	-	-	Opel B0401065 & GM 6277M (для Havoline)	-	1997	2004	OAT
G33 / Glysantіn Protect[13]	Freecor DSC[14]	-	-	Peugeot / Citroen PCA B71 5110	-	-	1997	Glysantіn 2016	OAT
G34 / Glysantіn Protect DexCool[15]	Havoline XLC[16]	G12+ (VW TL 774-F) (для Havoline)	Ford WSS-M 97B44-D (для Havoline)	-	Opel B0401065 & GM 6277M	-	Glysantіn 1997	Glysantіn 2008	OAT
G40 / Glysantіn Dynamic Protect[17]	-	G12++ (VW TL 774-G)	-	-	-	-	2000	2008	Si-OAT
GG40 / Glysantіn Dynamic Protect[18]	-	G13 (VW TL-774-J)	-	-	-	-	2008	н. в.	Lobrid
G48 / Glysantіn Protect Plus[19]	-	G11 (VW TL 774-C)	-	-	Opel B0400240	-	1994	2002	Hybrid
G64 / Glysantіn[20]	-	-	-	-	-	Volvo TR 31854114 002	2015	-	PSi-OAT